15 лютого виповнюється 27 років з дня виводу військ колишнього СРСР з Афганістану. Учні 7-Б класу Дубенської ЗОШ І-ІІІ ст. №7 разом з класним керівником Навозняк Г.Д. та педагогом-організатором Коробей В.Б. 12 лютого, у п’ятницю, завітали до будинку у Страклові, де ріс Микола Качковський. Дітей радо зустрів батько воїна-афганця. Євгеній Миколайович розповідав школярам про свого сина так ніжно, так трепетно, але з невимовним смутком та жалем.

Його Коля був слухняним хлопцем, мав м’який характер, дуже любив музику, багато читав, гарно фотографував. Мріяв вступити до медичного інституту. Після закінчення нашої школи пішов на курси водіїв та працював слюсарем у АТП 15606. Повістка у березні 1982 року чорним смерчем влетіла у сім’ю Качковських. Надворі вже вечоріло, коли посильний з військомату приніс таку несподівану звістку, адже на ранок потрібно було вже відправлятися. Все відбувалось дуже швидко. І ось Микола Качковський вже воїн-новобранець. Батьки гнали недобрі думки від себе, про те що хлопець може потрапити в пекло Афганістану. Але… І полетіли додому листи, які починались словами: «Привіт з Афганістану!». В тих листах стільки тепла і любові. Хлопець писав про все: про погоду, гори, рослин, про друзів, про все, - окрім боїв. В останній раз хлопець побачив рідних у лютому 1983 під час короткочасної відпустки. Прощаючись з сином, серце батьків відчувало щось недобре. Останній лист до рідних Микола написав 14 травня 1983 року за два дні до  загибелі. 23 травня 1983 року чорний тюльпан прибув до родини Качковських…

Назавжди залишився Микола Качковський 20-літнім, поклавши свою голівоньку на чужій землі.

З тих пір чи в дощ, чи в хуртовину, а родина йде на могилу до свого Миколи.

Діти слухали розповідь Євгена Миколайовича, а в свідомості юних співставлялись події сьогодення, війна на сході України, навертаючись слізьми… А з мармурової холодної дошки дивились на нове покоління молоді тужливі очі… Нехай же пам'ять про загиблих у тій чужій війні не згасне у прийдешніх поколіннях. Це потрібно живим…