Так, цієї дати нема в календарі свят, але щороку школа гостинно зустрічає своїх вихованців – випускників. Вона відчиняє двері, а шкільні тополі і берізки гостинно припрошують гостей до рідної домівки.

Така зустріч відбулася і у Дубенській ЗОШ  І-ІІІ ст. №7.

20 лютого випускники 1986, 1984 років через 30 років прийшли до рідної школи, щоб послухати «Забуту мелодію дитинства». Дух дитинства, бажання обмінятися спогадами про чудову пору життя тягнула нас до школи. Святковий настрій. На стінах газети, фото ювілейних зустрічей.

 Схвильовані випускники прислухалися до мелодії свого серця -  своєї душі, яка навіювала нам прекрасні спогади нашого дитинства.

Вшанували хвилиною мовчання пам’ять вчителів та учнів, які, на жаль, не змогли сьогодні прийти до школи, тих, хто вирушив у дорогу, з якої немає вороття, залишивши по собі тихий смуток непоправної втрати, світлі спогади у наших серцях. Вшанували і Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя за нашу Україну.

 А потім спогади… спогади…через екран.

Школа давно перейшла на нові інтерактивні технології і проект «Забута мелодія дитинства» був особливим. Зібрані фотографії різних років (від1 класу до 20-річного ювілею-зустрічі) – викликали бурю емоцій.

Було багато теплих спогадів, запитань. Тепла зворушлива зустріч з дитинством та юністю. Ми поринули у безтурботні і щасливі дитячі роки. Кожний розповідав про себе, свої здобутки, надбання та успіхи. Згадували цікаві епізоди зі шкільного життя, перше кохання… У нашому серці пробудилося те, що не повторюється і не забувається. У цей момент ми зрозуміли, що життя – це мить. Здавалося, що недавно закінчили школу, а вже стоїмо на порозі зрілості. І як з’ясувалося, дечого не встигли ще зробити, сказати «Але у нас ще все попереду».

 Дорогі мої однокласники! Нехай ця мелодія завжди лунає золотою симфонією у нашій душі, як відлуння нашого дитинства, у яке неможливо знову повернутися.

Нас навіки школа поєднала,

Юність в нас була на всіх одна.

І любов, мов квіти, засівала

В наші душі сонячна весна.

Нас життя розкидало по світу,

Мов насіння, та чіплялись ми

На найперший ґрунт і теплим літом

Проростали власними дітьми.

Вже й на світ з’явилися онуки,

(Боже мій, як швидко плине час),

Та чим далі день стає розлуки

Все частіше згадую наш клас,

Вчителів, що відійшли у вічність,

Хто із нас пішов за ними вслід…

Пам’яті горять невтішно свічі,

Наших душ розтоплюючи лід.

Ми змінились, трохи споважніли,

На стрічках у косах – сивина.

Тільки очі геть не постаріли,

Тільки в душах світиться весна.

Тож вам літ, здоров’я і любові

Я бажаю, щоб іще не раз

Ми зібрались в рідній нашій школі

Пригадати зоряний наш час.

Заступник директора з навчально-виховної роботи

Дубенської ЗОШ І-ІІІ ст. №7

Дячук І.В., випускниця 1986 року